Викладаю декілька історій подорожей. 

8 липня поїзд Львів-Сімферополь взяв нас з Льошою на борт і помчав до моря. Дорога пройшла добре – було не жарко і не холодно ;) приємні сусіди по купе. В Жмеринці продають смачні вареники з вишнями.

В Сімферополі нас вже 5 годин чекала Маша, вона приїхала раніше з Гомеля. Домовився я з нею про наш спільний похід через інтернет. На вокзалі зустрілись з Саньою та Дімою, в жовтому капелюшку була тут і Маша. Сьогодні фінал чемпіонату світу з футболу, тому вирішили на один день зупинитись в Сані, щоб подивитись матч. Я не великий любитель футболу, але такі матчі дивлюсь із задоволенням, та ще й дощ надворі. Гроза. В мені купа оптимізму, Льоша хоче сонця і моря вже.

Зранку на другий день розпочалась наша подорож. Перший пункт призначення – Судак. Маршруткою дорога зайняла 40 хвилин. Квиток 20 грн. Проїзд в Криму на маршрутках дорожчий, ніж у нашому, львівському регіоні. Як тільки зійшли з автобусу, тут же місцеві жителі почали пропонувати житло та проїзд. Спочатку це мене нервувало, потім звик. А це ще я не зустрічався з татарами – про них взагалі окрема розмова.   

Піша прогулянка через весь Судак зайняла всього 30 хв. Невеличке містечко на березі моря в гарній бухті. Пройшли біля залу, де проходить фестиваль КВН. Ще пару метрів і виходимо на пляж. Він повний людей, безкоштовний вхід тільки для відпочиваючих на базі «Судак», для всіх інших – 30 гривень. Пройшовши метрів 100 в сторону, змогли зручно розташуватись на набережній. Тут і рюкзаки є де скласти, і вода чистіша, і, головне – на халяву. По дорозі через базарчик, я купив маску з трубкою. Маска гумова зі склом – зроблено в Україні. Вперше плавав в морі. Очікував, що солена вода тримає тіло над водою краще ніж прісна, але різниця на перший погляд не відчутна. Зате різниця смаку відчутна дуже добре ;) Вода чиста і прозора. Поплававши в морі, вирішили подивитись на Судацьку фортецю. Розташована вона високо на горі, ми піднімаємось до неї напряму по стежці. Вхід – 12 грн. Заходимо всередину. Фортеця збереглась в декількох місцях достатньо добре. З верху мурів відкриваються гарні краєвиди на Судак та море.

На море ми приїхали без фотоапарата, думали вже залишимось без фоток, але Маша захопила з собою мильничку Canon PowerShot A75, я зголосився бути фотографом. Знімаю ключові моменти, а ще роблю портрети:) На території фортеці проїхався на коні. Виявилось це не важко, принаймі легше ніж здавалось. От тільки дуже мало – я тільки відчув кайф від їзди і тут же кінь зупинився, проїхав свій маршрут і зупинився.

Обід в затишному кафе у старій частині Судака. Офіціантка видала «будь-ласка» на моє «дякую» - приємно було почути українське слово. Тут, до речі, всі балакають російською, українська може проскочити тільки в туристів.

По плану, сьогодні ночуємо за Судаком перед Новим Світом. Пів години по трасі і ми спускаємось до моря. Тут зупиняємось на ночівлю. Нарешті спробував маску з трубкою – супер! Дно видно на глибині до 3 метрів дуже чітко. Вода прозора, дно гарне – каміння, водорості, рибки, краби. Згадав кадри з фільмів про команду Кусто. Вечеряти готували вже на вогні. Щодо їжі, ми планували їсти в кафе, де це можливо, ну а на стоянках, далеких від пунктів харчування, варимо самі. З собою я взяв 4 комплекти китайських паличок – ними добре їсти на природі. Замість вина сьогодні мінеральна вода ;/ Море тихе і спокійне. Темніє.

Зранку на морі спати не хочеться. Встаю в 5 ранку. Зарядка на пляжі, до вправ приєдналась і Маша. Пляж тут дикий, людей мало. Повставали наші сусіди, повиходили на пляж, розділись і давай загаряти. Знову купання, чиста вода і підводні краєвиди через скло маски для підводного плавання. 

Я Саня та Маша збираємось на гору «Сокол». Вона прямо біля нас (на перший погляд). Підйом мені дуже сподобався. Місцями доводилось карапкатись по скелі, шукати маленькі виступи, щоб втриматись. Добре, що маршрут вже проходжений добре, то ж екстрім помірний. Дорога наверх не довга, але крута. Зверху чудесні види на море та кримські гори. Скелясті гори Криму відрізняються від карпатських. Тут багато скель, обривів, каньйонів. По дорозі до вершини зустріли двох україномовних чоловіків – це перші люди, що розмовляють українською, які зустрілись нам. Зробили фоток і до спускаємось. Спочатку вирішили спуститись коротшою дорогою, то було дуже екстимально і небезпечно. Відчув себе справжнім скелелазом. Через деякий час спуск продовжувати не могли, так як далі був обрив. Ну що ж, довелось ще і піднятись тим самим шляхом, що і спускались сюди. По протоптаній та безпечній стежці просто зійшли до траси і повернулись до своєї палатки. Ще поплавали, позагоряли. В 12 годині вирушили до Нового Світу. В маршрутці заплатили по 4 гривні за 5 км, це включно з платою за рюкзак – по 2 гривні!

«Новий світ» - мальовниче містечко в затишній бухті. Гарний та не забитий пляж, де можна прийняти душ.

Попереду «Галіцийська стежка». Вхід – 8 грн. По дорозі зупинились покупатись. Не можу натішитись від плавання в чистій воді з маскою:) По маршруту винне сховище та царський пляж.

Сьогодні маємо подолати гору Караул-Оба і вийти до пляжу села Веселе. Дорога виявилась дуже важкою. Підйом-спуск-підйом а за плечима ще й рюкзаки. Ішли довго, інколи доводилось карабкатись на чотирьох. Після більш ніж двогодинного переходу ми були нагородженні гарним видом на чудовий пляж села Веселе. Поки спустились до самого низу, то вже трохи стемніло. Рюкзаки лишили в київських колег туристів, і пішли вечеряти в чай-хану. Це кафе, де низенькі столики розміщені на підвищенні. Навколо них лежить багато подушок та підлога встелена килимом. Роззуваємось та  з приємністю розміщаємось довкола столу. Їсти можна сидячи на колінах, або склавши ноги під себе. З Машою випив пляшку вина, Льоша з Саньою розслабились пивком. Ми справді не даремно гребли через гори – в дуже приємне місце потрапили. Звідкись лунали звуки музики, нам захотілось потанцювати і ми пішли на звук. Виявилось, що музичка лунає з дитячого табору, нас до дітей не впустили «піонервожаті». Біля палатки з попили вина з київськими туристами, покурили люльку. Спалось добре.

Наступного дня з самого ранку Маша пішла ловити рапанів. Я встав та прогулявся по ще пустому пляжі. Спробував вполювати декількох рапанів. Впіймав двох, яких і загубив по дорозі до берега. Замерз.

Лишаємось тут на цілий день. Київські зібрались і в 9 ранку вже покинули місце, тому палатку ми перенесли на їх добре обжите місце. Тут є навіть кухня! Хочу піти на базар по фрукти.

Трохи про місце, де зупинились. Село Веселе знаходиться далі від моря на 5 км. На березі ж є дитячий табір, маленький базарчик, наметове містечко і декілька чай-ханів. Пляж великий з маленької гальки. Ми зупинились скраю пляжу, тут є великі камені. Вода чиста. За метрів 300 базар та чай-хана, магазин.

Сьогодні цілий день плаваємо в морі, відпочиваємо. Нікуди далі чай-хани не ходили. Маша з сусідами доцентом (Лєрою) та авіаконструктором (Олегом) пішла загорати та пити вино голими на камінь. Ми теж приєднались пізніше до цього дійства. Весело було спілкуватись з доцентами ;) Олег бігав по вино, а Лєра потім дала йому під око ;о  

Пізніше впіймав 11 рапанів, ну а Маша 40! Саня теж доклав до улову 4 штуки. На вечерю їх і приготували. Смачно. В чай-хані 100 гр. – 10 грн.

Купання вночі особливе. Вода за день добре прогріта. Коли пливеш – планктон біля тіла, що рухається світиться. Якщо зупинитись і рухати всім тілом, то воно світиться ніжним білим світлом. А коли просто пливти, то світяться руки. Вирішили трохи змінити маршрут –захотілось подивитись на водоспади та на долину привидів.

Половина наступного дня пройшла ліниво. Повний релакс. Купаємось та загораємо. На обід маємо чудову їжі – рис з мідіями. Недалеко від берега Маша знайшла їх на камені. В чай-хані попрали деякі речі. Можна прийняти душ. Тут прямо на вулиці печуть смачний лаваш. Купили собі його в дорогу, половину з’їли відразу;) В морі плаває дельфін.

О шостій вечора зібрались обігнути мис Ай-Фока та пройти до Морского для продовження подорожі. Вбрід по морю по камінні – так розпочалась наша дорога до Морского. Далі кам’янистий берег. Іти не те щоб важко, але не дуже зручно. Кожну секунду потрібно концентруватись на дорозі, вибирати наступний камінь, на який можна ступити. Було декілька небезпечних моментів. В одному з таких місць Саня зслизнув в море – добре було неглибоко. За дві години вийшли ми до пансіонату Золоті піски, що є за пару кілометрів від Морского. З Саньою сходили в село дізнатись розклад автобусів на завтра.  Потемніло. На вечерю маємо смачне вино. Довго розмовляли перед сном. З моря дує сильний вітер, тож вночі довелось розтягувати палатку на всі опори.

Зранку нас покинув Саня, він поїхав у Партаніт на святкування дня народження подруги. Ми ж в Морскому сіли на маршрутку до Рибачьєво, попередньо поснідавши в чай-хані. Далі за планом Солнєчногорск, Генеральскоє. Приїхавши в Рибачьєво, плани знову помінялись. Виявилось, що до Солнечногорська нас ніхто брати не хоче, так як то дуже близько, і місця всі займають до Ялти і Алушти. Стоячих місць водії не беруть. Вирішено було їхати в Алушту. Але перед поїздкою ідемо на пляж купатись. На морі невеличкий(для моря) шторм. Я ж такі хвилі бачив вперше. Купатись в таких хвилях мені сподобалось. Навіть лікоть обдер об гальку.

В Алушті довго ми на затримались. Пообідали і сіли на тролейбус до Ялти, який за чотири гривні нас туди успішно відвіз. В Ялті також довго не були. Практично відразу пересіли на маршрутку до канатної дороги на Ай-Петрі, попередньо закупивши продуктів на один день. Два слова про дорогу. Серпантин. Багато різких поворотів, спуски, підйоми. По одну сторону море, по іншу – гори. Шосе петляє так, що деякі повороти розвертають на 180 градусів. Може і закачати в дорозі, на такий випадок біля водія висять целофанові пакети :)

Біля канатної дороги стоїть багато татар, пропонують підвезти на вершину. Ми ж ідемо до кас і купуємо квитки: 20 гривень + 10 за рюкзак. Підйом проходить в два етапи. Всього на одному відрізку курсує два вагони, кожен вміщає до 30 людей. Піднімаємось по катаній дорозі, аналогів якій, як нам сказали, немає у Європі за технічними характеристиками (довжина, кут нахилу…). На вершині купа людей, переважно татари. Продають їжу та сувеніри, можна фотографуватись з ведмедем, орлом, рисем та левеням. Прямо на місці варять смачний плов і всілякими закликами заохочують щось купити. Купив я тут приправу до супу. Буду вдома варити смакоту.

Трохи підкріпившись круасанами та тепліше одягнувшись, погребли по плато до каньйону.  Кожен татарин, який проїжджав повз нас пропонував звести нас до низу, казав, що іти кілометрів 25. Одні були готові везти за 15 гривень з людини, інші – за 10. Набридли вони за той час. Ми не погоджувались, бо думали заночувати перед спуском і завтра піти по верху каньйону.

На одному з поворотів на трасу виїхав бобік, зупинився. Їхав у ньому старший чоловік з внуком, запропонував допомогти нам спуститися до 5 кілометру. Відразу сказав, що гроші не збирається брати. Добрий такий чоловік попався. Спускались ми біля пів години по серпантинну. Як приїхали, то вже добре стемніло. Палатку спробували розбити в лісі, але хлопець, що проходив біля нас сказав, що тут не можна зупинятись і показав місце, де стояв він зі своїми друзями. Отже, зупинились ми на подвір’ї лісника. Грошей за палатки в себе на дворі не бере. Вночі пішов дощ. Палатка трималась добре, рюкзаки були під накриттям, тому і не змокли.

Цілий день вирішили ми провести на місці. Поряд Великий Кримський каньйон та водоспад Золоті промені. Так як ми вже спустились до самого низу, то маршрут наш трохи змінився, каньйон будемо дивитись не зверху, а знизу. Спочатку планували спуститись з Ай-Петрі та піднятись на сусідню гору, звідси подивитись на каньйон, а далі знову спуститись. Рюкзаки лишили в будиночку лісника. Дорога до каньйону легка і приємна. Проходить вона по руслу річки Кок-Коза. Русло кам’янисте. Іти весело і зручно по камінні.  В Голубому озері покупались, вода градусів з 10. Паралельно фотографую – місце чудове. Далі Ванна Молодості. Тут вже стоїть тітонька з булочками та питвом. Сама ванна – заглиблення в руслі річки розміром 4 на 5 метрів. Збоку скеля, з якої можна стрибнути вниз. Я та Маша так і зробили. Вода холодна, не більше 10 градусів. Попереду каньйон, щоб краще його побачити полізли вгору. До самого верху не піднялись, бо стежка обірвалась в прірву. Але все одно каньйон побачили дуже добре. Повернулись до будиночку лісника голодні і задоволені. Обід з шоколадкою на десерт. Відпочиваємо. Повалявшись на сонці продовжуємо сьогоднішню екскурсію і ідемо на водоспад «Золоті промені». Вхід  по тих самих квиточках, що і  в каньйон. Тут, до речі, вхід в всі такі місця платний. Спочатку повернули не в ту сторону і зробили добрий гак. Дорогу до водоспаду відшукали повернувшись до початку маршруту. Біля водоспаду також є татари, що продають їжу та сувеніри. Водоспад не дуже великий і прикольний – так, капає вода з великого каменя. Ідемо далі, Юсуфовське озеро то взагалі якась лажа. Зробили бетонну дамбу і утворилось невеличке озерце. Вода застоюється. Болото. А ще пишуть, що хтось тут рибу збирався розводити. Туристів тут розводять, от і все ;) Продовжуємо подорож. Ідемо дуже довго, Льоша відстав. Я з Машою вийшли на галявину. Тут в болоті квакають жиби, є два будинки, в одному з яких живе ще один лісник. Сказав нам, що ту вершину, на яку збирались попасти, ми вже пройшли і зараз ідемо на іншу. Відразу почав щось собі крутити, хотів з нас гроші за прохід збити. А до самої вершини, каже, ще 5 км. Я кажу повертатись назад. Маша ж рветься далі в гору, лісник також каже, що ідіть, мол, стільки вже пройшли, не варто так просто повертатись, а там дуже гарно зверху. На годиннику шоста година, скоро буде темніти. Я наполягаю на поверненні. Лісник вже і грошей не хоче, каже тільки, щоб ішли далі. Він мені не сподобався. Маленькі очі, посаджені дуже широко. Дуже якось нахабно посміхається. А ще таке відчуття, що його ковбасить ніфігово, хоч спиртним не тхне. Нагадує маньяка з фільму жахів. Приніс з будинку карту і давай показувати мені швидку дорогу вниз з вершини, на яку нам пропонує іти. Справді, є дорога до нашої стоянки, але позначена вона не дуже добре – тоншою лінією за інші маршрути. Я все ж погоджуюсь піти далі. Ми пішли далі до вершини. Злюсь на Машу. Але раз пішов, то треба іти і повертатись іншою дорогою. Пів години дорога була легкою, бо простягалась по вершині хребта,  ішли ми швидко. Мовчимо. Сонце почало ховатись за горизонт. Дійшли до обриву. Вид тут справді гарний. Попереду глибока прірва. Пора шукати дорогу назад. Ось один спуск в село Соколине. Нам треба інакший, нам до 5 кілометру. Лісник говорив, що рухатись потрібно біля обриву і вниз. Спуск шукали довго. Якось натрапили на стежку, нею спустились на галявину, попереду знову прірва. Зліва видно, що скеля іде вниз найбільш полого, там, думаю, зможемо спуститись. До пологого схилу добрались пересікши ще декілька галявин та зарослі кущів. По дорозі побачили двох сов. Так це і є той спуск, про який говорив лісник. Вже починає швидко темніти. До темноти хочу спуститись по скелях, бо дорога тут доволі небезпечна. Видно, це маршрут вже давно не поновлювали, бо червоні помітки на каменях вже практично не видно. Та і темніє вже – важко їх розрізняти. Поки ще хоч якось було видно помітки – ішли по них, потім я вже сам вибирав дорогу. До лісу спустились, коли було вже добре темно. В лісі ж взагалі нічого не видно. В голові тримаю потрібний напрям і вже не думаючи вибираю дорогу вниз. Інколи натрапляю на стежку, так же швидко вона губиться. Маша іде позаду. Вона вже боїться, що доведеться ночувати в лісі. Я запитав, чи має запальничку. Каже, що є – вже легше:) Хвилин сорок такого спуску і ми на трасі. Незабутнє враження. Я дуже добре орієнтувався, так як вийшли ми прямо за 100 метрів від місця нашої стоянки. Тут нас чекає злий Льоша – він вже давно повернувся і тусуються тут вже більше години – рюкзаки то в будинку, а ключ в мене. Для розрядки пішли пити пиво в чай-хану. Маша вибачилась, за те, що наполягала на продовженні підйому. В принципі, я сам погодився, на таку прогулянку, знав же, що повертатись будемо вже вночі. А тепер всім спати!

Зранку їдемо в Бахчисарай, але спочатку пішки до Соколиного. Тут відразу пересіли на автобус і вже о 12 годині ми обідаємо в пельменній в Бахчисараї смачним рисовим супчиком. В місті хочемо подивитись на Ханський палац та печене місто Чуфу-Кале. Квиточки на екскурсію в палац купуємо як студенти. Палац хана відбудували. З оригінальних будівель збереглись декілька. Серед них – гарем. Всередині він не такий, як я собі його уявляв. Думаю, зараз він так само мало нагадує реальний, що був у при хані. Все виглядає трохи штучним. Музей взагалі не справив враження. Важко сказати що взагалі запам’яталось тут. Плачучий фонтан, фонтан парфумів, парк, оркестр. Ідемо пішки до печерного міста. Купуємо студентський квиток. По дорозі до печерного міста – чоловічий монастир. 40 хвилин по добрій стежці і бачимо печери в скелях. Тут ночувала худоба. Трохи вище – місто, де жили люди. На самій вершині гарний краєвид. А ще весела бабця, яка несподівано підняла великий камінь над головою і голосно пропонувала зробити фото з ним, каменем, тобто. Це було дуже весело ;) Льоша та я скористались каменем для веселої фотографії. Коштує оренда каменя 1 гривню за пару хвилин.   Камінь пінопластовий, але покрашений під справжній.

Час вже підганяв, то ж повернулись ми до вокзалу і на електричці до Севастополя. 40 км за більш ніж півтори голини. Це тому так довго, бо електричка пропускає зустрічну і для цього стоїть на деяких зупинках по 15 хв. В Севастополь приїхали о восьмій годині. Вияснивши, що переночувати можна в затоці Козачій, поїхали туди. Стемніло. По дорозі в маршрутці нам порадили переночувати за гаражами. Туди і пішли шукати місце для ночівлі. Грязно, полігон, поряд військова частина, дві дороги, місто. Тут і зупинились, прямо на танковому полігоні. А ще одна тітонька сказала, що завтра будуть навчання, тож проснемося ми від танкового гуркоту. Поїли персиків з пивом. З самого ранку забираємось звідси. Не найкраще місце для відпочинку.

Повертаємось назад до Севастополя. Вирішили подивитись в неті, про відпочинок з палаткою в районі Севастополя. До відкриття інтернет-кафе ще ціла година, за цей час ми поснідали смачними круасанами та кексами. За пів годинки знайшов пару форумів, в яких говорили про Балаклаву та мис Сарич. Ідемо в Балаклаву. Туди з Севастополя їдуть автобуси. Проїзд – 1,5 гривні. Балаклава – маленьке містечко на березі моря. Є порт. Ціни дуже високі, принаймі на набережній. Рис тут купили за 6 гривень пачку в один кіло.  На катері добрались до Золотого пляжу. Тут і зупинились до кінця дня. Попасти сюди можна тільки на катері, який курсує між пляжем і Балаклавою кожну годину. Великі камені, холодна вода, високий та незручний берег. До вечора плаваємо та загораємо. Можна і поспати. Відпочив я тут після попередніх переїздів.

Другий день на Золотому пляжі вже був нецікавий. Зібрали всі речі та пішли полежати на сонці поближче до зупинки катера. В обід катером повертаємось в Балаклаву і далі автобусом в Сімферополь. На головному колхозному ринку купили диню. З динею то прикол. Продає їх, звичайно, татарин, і є ще один продавець. Маленькі дині по 8 грн. за кіло, трохи більші – за 12, а великі взагалі цінить в 15 гривень. Довго думали ми з Льошою що тут до чого,  врешті купили диню найдешевшу так і не знайшовши жодного нормального аргументу для купівлі дорожчих. Смак у всіх однаковий – так сказав продавець. А ще тут багато горіхів за нормальною ціною. Далі вирішили їхати в Алупку. Так нічого ми і не побачили в місті-герої. Поїздили на маршрутках, заночували на полігоні. А ще в Севастополі проїзд оплачують при виході ;) І висять бігборди : «Мы имеем право на русский язык». В парку біля Інтернет-кафе зустріли милу пару дідуся і бабусі. Вони так спілкувались, ніби їм по двадцять років. Це і все, що запам’яталось в цьому морському місті. Стоп! Ще тут смачнющі круасани, причому ще й дешеві.

В Алупці прямо на зупинці до нас підійшла жіночка і запропонувала кімнату для ночівлі. Виявляється, що поставити палатку на південному березі від Алупки до Ялти дуже важко, треба шукати кемпінги. У нас на це часу вже не було і ми погодились переночувати в кімнаті. Сторгувались за 30 гривень. Враховуючи, що є душ та кухня, вирішили, що це добре для нас. До моря іти від хати довго, причому треба спускатись донизу, потім, звичайно, стільки ж підніматись. Пляж бетонний, поділений на секції. Після тої свободи, що ми мали в попередні дні це було надто обмежено. Кімната чиста та зручна, правда невелика. Будинок має купу всіляких пристройок, скрізь де можна, втулена кімната. Схоже це на трущоби у великих містах. Чим більше кімнат – тим більше прибутку за сезон. Тут тільки цим і живуть, за два місяці заробляють на цілий рік. Ввечері посиділи в барі з живою музикою, випили вина. Завтра їдемо далі, поки ще не знаємо куди.

На свіжу голову думається легше, то ж швидко вирішуємо повертатись в сторону Севастополя на мис Сарич. Тут має бути наметове містечко. Закупили продуктів і маршруткою доїхали до Сарича. Спустились до моря і відразу знайшли кльове місце для відпочинку з виглядом на море. Спуск до моря швидкий, по камінні. Вода чиста і тепла. Дує теплий вітер. Це є найпівденніша точка Криму. Останні два дні тут і провели. Купаємось в теплій воді, загораємо під південним сонцем. Вітер приємно освіжає. Два дні повного торчу. З Льошою ходили у Фарос за продуктами. Ввечері розгадували Машині загадки про повітряну кулю, альбатроса та про убивство у поїзді. Останню так і не відгадали. А ще ввечері було весело спостерігати як хтось грається прожектором маяка. Освічували вони все небо, море і горизонт.

В останній день покупались, сіли на автобус до Севастополя. Вчетверте ми повертаємось до цього міста. Електричкою до Сімферополя. Поїзд через пару годин. Маша лишається на ніч тут – в неї поїзд завтра зранку. Прощаємось і повертаємось до Львова.

Трохи статистики:

На проїзд по Криму витратили – 200 грн.

Екскурсії – 50 грн.